Характеристика основних функцій інвестиційного менеджменту

Таблиця 8.2.

Рис. 7.5. Основні етапи розробки політики залучення підприємством комерційного кредиту

Рис. 7.4. Основні етапи формування політики залучення підприємством банківського кредиту

Рис. 7.3. Основні етапи формування емісійної політики підприємства при збільшенні акціонерного капіталу

Рис. 7.2. Послідовність формування дивідендної політики

Для оцінки ефективності дивідендної політики акціонерного товариства використовують наступні показники:

а) коефіцієнт дивідендних виплат:

(7.6) , де ФДВ – фонд дивідендних виплат, сформований у відповідності до обраного типу дивідендної політки; Ка– кількість додатково емітованих акцій; ЧП – сума чистого прибутку акціонерного товариства; Да – сума дивідендів, що сплачуються на одну акцію; ЧПа – сума чистого прибутку, що приходиться на одну акцію.

б) коефіцієнт співвідношення ціни і доходу по акції:

(7.7) , де РЦа – ринкова ціна однієї акції.

При оцінці ефективності дивідендної політики можуть бути використані також показники динаміки ринкової вартості акцій.

Емісійна діяльність підприємства охоплює широкий спектр проблем, які виходять за рамки фінансового менеджменту. Тому, розглядаючи питання емісійної політики підприємства як форми залучення власних фінансових ресурсів із зовнішніх джерел, ми введемо низку обмежень.

Залучення власного капіталу із зовнішніх джерел шляхом додаткової емісії акцій є складних і дорого вартісним процесом. Тому до даного джерела формування власних фінансових ресурсів слід прибігати лише у вкрай обмежених випадках.

З позицій фінансового менеджменту основною метою емісійної політики є залучення на фондовому ринку необхідного обсягу власних фінансових ресурсів у мінімально можливі строки. З урахуванням сформульованої мети емісійна політика підприємства представляє собою частину загальної політики формування власних фінансових ресурсів, що заклечається у забезпечені залучення необхідного їх обсягу за рахунок випуску і розміщення на фондовому ринку власних акцій.



.Розробка ефективної емісійної політики підприємства охоплює наступні етапи (рис. 7.3).

Емісія цінних паперів – це встановлена в законодавчому порядку послідовність дій емітента з випуску й розміщення цінних паперів.

Емітент і посадові особи органів управління емітента, на яких статутом або внутрішнім документом емітента покладено обов'язок відповідати за повноту й достовірність інформації, що є в указаних документах, несуть відповідальність за виконання цих зобов'язань згідно із законодавством.

Розміщення цінних паперів – це відчуження цінних паперів емітентом первинним власникам через укладання громадянсько-правових угод.

Процес первинного розміщення складається з кількох етапів, які можуть різнитися для різних видів та умов випуску цінних паперів. Ці етапи:

1. прийняття емітентом рішення про випуск цінних паперів;

2. реєстрація інформації про випуск цінних паперів та організація передплати на цінні папери (відкрите розміщення) або оформлення розміщення цінних паперів серед конкретних осіб (закрите розміщення);

3. підбивання підсумків передплати або розміщення цінних паперів;

4. реєстрація випуску цінних паперів;

5. видача цінних паперів власникам та (або) реєстрація власника в системі реєстру власників іменних цінних паперів емітента.

Акції випускаються однакової номінальної вартості у розмірі статутного фонду акціонерного товариства або всієї вартості майна державного підприємства.

Рішення про випуск акцій приймається:

ü при організації нового акціонерного товариства чи реорганізації старого підприємства в акціонерне товариство, у тому числі через приватизацію;

ü у разі додаткових випусків акцій акціонерним товариством.

ü Цінні папери можуть пропонуватись для закритого та відкритого розміщення.

ü При відкритому розміщенні коло власників обмежується тільки кількістю цінних паперів і заздалегідь визначити, хто їх придбає, неможливо.

ü При закритому розміщення цінні папери розповсюджуються у наперед визначеному колі юридичних та фізичних осіб. Як правило, це засновники акціонерного товариства.

3. Оцінка вартості позикового капіталу має низку особливостей, основними з яких є:

x відносна простота формування базового показника оцінки вартості (таким базовим показником є вартість обслуговування боргу у формі відсотку за кредит, купонної ставки за облігацією тощо);

x урахування в процесі оцінки вартості позикових коштів податкового коректора (податковий коректор представляє собою множник (1–Снп), де Снп – ставка податку на прибуток, виражена десятковим дробом);

x вартість залучення позикового капіталу має високий ступінь зв’язку з рівнем кредитоспроможності підприємства, який оцінюється кредитором;

x залучення позикового капіталу завжди пов’язане зі зворотним грошовим потоком не тільки з обслуговування боргу, але і з погашення зобов’язання за основною сумою цього боргу.

Розглянемо особливості оцінки та управління вартістю позикового капіталу у розрізі базових його елементів:

1. Вартість банківського кредиту, незважаючи на різноманіття його видів, форм і умов, визначається на основі ставки відсотку за кредит, яка формує основні витрати з його обслуговування:

(7.8) , де СБК – вартість позикового капіталу, залучуваного у формі банківського кредиту, %; ПКб – ставка відсотку за банківський кредит, %; ЗПб – рівень витрат по залученню банківського кредиту до його суми, виражений десятковим дробом.

У першому випадку оцінка здійснюється за формулою:

(7.9) , де СОЗ – вартість позикового капіталу, залучуваного за рахунок емісії облігацій, %; СК – ставка купонного відсотку по облігації, %; ЕЗО – рівень емісійних витрат по відношенню до об’єму емісії, виражений десятковим дробом.

У другому випадку розрахунок вартості здійснюється за наступною формулою:

(7.10) , де Дг – середньорічна сума дисконту за облігацією; НО – номінал облігації, що підлягає погашенню.

3. Вартість товарного (комерційного) кредиту оцінюється у розрізі двох форм його надання:

а) по кредиту в формі короткострокової відстрочки платежу розрахунок вартості товарного (комерційного) кредиту здійснюється за формулою:

(7.11) , де СТКк – вартість товарного (комерційного) кредиту, що надається на умовах короткострокової відстрочки платежу, %; ЦС – розмір цінової знижки при здійсненні готівкового платежу за продукцію, %; ПО – період надання відстрочки платежу за продукцію, в днях.

Враховуючи, що вартість залучення цього виду позикового капіталу носить прихований характер, основу управління цією вартістю складає обов’язкова оцінка її у річній ставці по кожному надаваному товарному (комерційному) кредиту та її порівняння з вартістю залучення аналогічного банківського кредиту.

б) вартість товарного (комерційного) кредиту в формі довгострокової відстрочки платежу з оформленням векселем формується на тих самих умовах, що й банківського, однак має враховувати при цьому втрату цінової знижки за готівковий платіж за продукцію:

(7.12) , де СТКв – вартість товарного (комерційного) кредиту в формі довгострокової відстрочки платежу з оформленням векселя, %; ПКв – ставка відсотку за вексельний кредит, %; ЦС – розмір цінової знижки, надаваної постачальником при здійсненні готівкового платежу за продукцію, виражений десятковим дробом.

Управління вартістю цієї форми товарного кредиту, як і банківським, зводиться до пошуку варіантів поставок аналогічної продукції, що мінімізує розміри цієї вартості.

4. Вартість внутрішньої кредиторської заборгованості підприємства при визначенні середньозваженої вартості капіталу враховується за нульовою ставкою, оскільки представляє собою безкоштовне фінансування підприємства за рахунок цього виду позикового капіталу.

4. Під банківським кредитом розуміють грошові кошти, що надаються банком у позику клієнтові для цільового використання на встановлений термін під певний відсоток.

Розробка політики залучення банківського кредиту здійснюється за наступними основними етапами (рис. 7.4).

У процесі оцінки умов здійснення банківського кредитування у розрізі видів кредитів використовується спеціальний показник – «грант-елемент», що дозволяє порівнювати вартість залучення фінансового кредиту на умовах окремих комерційних банків із середніми умовами на фінансовому ринку (відповідно на ринку грошей або ринку капіталу в залежності від тривалості кредитного періоду). Розрахунок цього показника здійснюється за наступною формулою:

(7.12) , де ГЕ– показник грант-елементу, %; ПР – сума сплачуваного відсотку в конкретному інтервалі кредитного періоду; ОД – сума амортизованого основного боргу в конкретному інтервалі кредитного періоду; БК– загальна сума банківського кредиту, залучуваного підприємством; і – середня ставка відсотку за кредит, що склалася на фінансовому ринку за аналогічними кредитними інструментами, виражена десятковим дробом; п– конкретний інтервал кредитного періоду, за яким здійснюється платіж коштів комерційному банку; t– загальна тривалість кредитного періоду, виражена кількістю інтервалів, що входять до нього.

Розробка політики залучення підприємством товарного (комерційного) кредиту здійснюється за наступними основним етапами (рис. 7.5).

Політика залучення товарного (комерційного) кредиту представляє собою частину загальної політики залучення підприємством позикових фінансових ресурсів, що заклечається у забезпеченні максимального задоволення потреби у фінансуванні формування його виробничих запасів і зниження загальної вартості залучення позикового капіталу.

Механізм мінімізації вартості залучення товарного (комерційного) кредиту може бути представлений наступною формулою:

(7.13) , де ЦС – розмір цінової знижки при здійсненні готівкового платежу за продукцію, виражений десятковим дробом; ПО – період надання відстрочки платежу у відповідності до умов товарного (комерційного) кредиту, в днях.

Мінімізуючи вартість залучення товарного (комерційного) кредиту необхідно керуватися наступним критерієм – по жодному товарному кредиту вартість залучення не повинна перевищувати рівень ставки відсотку за короткостроковий банківський кредит з аналогічним періодом (інакше більш вигідним виявиться залучення банківського кредиту для розрахунку з постачальником).


Лекція 8

УПРАВЛІННЯ ІНВЕСТИЦІЯМИ

1. Сутність, функції і механізм інвестиційного менеджменту компанії

2. Зовнішні чинники ефективності інвестицій та їх оцінка

3. Чистий приведений дохід та його властивості

4. Внутрішня норма доходності, індекс доходності та термін окупності інвестицій

1. Інвестиційні стратегії підприємств можуть забезпечити додаткове проникнення залучуваного капіталу. В останні роки глобалізація стала складовою частиною корпоративної стратегії, а прямі іноземні інвестиції зробились невід’ємними, а не просто можливими.

За визначенням англомовної Вікіпедії, інвестиційний менеджмент (investment management) – це професійне управління різноманітними цінними паперами (акції, облігації тощо) та іншими активами (наприклад, виробничим обладнанням) з метою досягнення специфічних інвестиційних цілей для забезпечення прибутку інвесторам.

Інвестиційний менеджмент – це велика і важлива глобальна індустрія, яка несе відповідальність за трильйони доларів, євро, фунтів та ієн. Активи цієї світової індустрії у 2006 році досягли рекордного показника у 55 трлн. дол. Найбільшим світовим джерелом інвестиційних ресурсів є США (48%), на другому місці – Японія (11%) та Велика Британія (7%). В останні роки найбільше зростання демонструють країни Азійсько-Тихоокеанського регіону, а також Китай та Індія.

Система інвестиційного менеджменту реалізує свою головну мету й основні задачі шляхом здійснення певних функцій. Ці функції поділяються на дві основні групи, які визначені комплексним змістом системи управління інвестиційною діяльністю:

1. Функції інвестиційного менеджменту як управлінської системи. Ці функції є складовими частинами будь-якого процесу управління поза залежністю від виду діяльності підприємства, його організаційно-правової форми, розміру, форми власності і т. ін.. В теорії управління ці функції характеризуються як загальні.

2. Функції інвестиційного менеджменту як спеціальної області управління підприємством. Склад цих функцій визначено конкретним об’єктом даної управлінської системи. Теорія управління розглядає ці функції як специфічні.

Основні функції міжнародного інвестиційного менеджменту як спеціальної області управління підприємством розглянуті у найбільш агрегованому вигляді. Кожна з цих функцій може бути конкретизована більш цілеспрямовано з урахуванням специфіки інвестиційної діяльності окремих підприємств. При здійсненні такої конкретизації на кожному підприємств може бути побудована багаторівнева функціональна система управління інвестиційною діяльністю. Принципова схема побудови такої деталізованої багаторівневої функціональної системи наведена на рис. 8.1.


8388795543773228.html
8388841368529617.html

8388795543773228.html
8388841368529617.html
    PR.RU™